650 Барви шафрану, – Єлени аргiвськоi стрiй це, що з дому
Винесла, як в незаконнiм подружжi з Мiкен до Пергаму
Їхала, дар це чудовий вiд матерi Леди. Крiм того,
Берло, яке Ілiона носила, Прiамова старша
Донька, й намисто на шию iз перлiв, до того – подвiйний
655 З золота i самоцвiтiв вiнок. Щоб усе це найшвидше
Виконать, вибрався зараз Ахат у дорогу до суден.
Та Кiтерея нову тим часом придумала хитрiсть,
Задум новий снуе в серцi, щоб, личко змiнивши й подобу,
Йшов Купiдон, як солодкий Асканiй, i пристрасть дарами
660 Щоб розпалив у царицi, i костi вогнем iй наповнив.
Страшно iй дому непевного й тих двоемовних тiрiйцiв;[28 - Римляни вважали карфагенян вiроломними.]
Немилосердна Юнона, й в'ялить ii серце щоночi
Знов цей неспокiй. Тому до крилатого мовить Амура:
«Сину мiй, сило моя i моя ти могутнiсть едина,
665 Сину, що батька найвищого й стрiл не боiшся Тiфея.[29 - Стрiли Тiфея – громи Юпiтера. Названi так тому, що Юпiтер уперше громом убив велетня Тiфея. Цим порiвнянням зображено всемогутнiсть бога любовi.]
От я до тебе приходжу i силу прошу божественну, —
Знаеш ти, як твого брата Енея в морях i на сушi
Люта ненависть лихоi Юнони ганяе, ти завжди
Горе iз нами дiлив. Ось тепер фiнiкiйська Дiдона
670 В гостi приймае його i придержуе словом ласкавим,
Дуже боюсь я гостини, яку виявляе Юнона.
Певно, вона не заспить у таку вирiшальну хвилину.
Отже, я пiдступом хочу ранiше царицю узяти,
Жару додати любовi, бо ще який бог ii змiнить.
675 Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,
Так, як лиш ти б змiг зробити, – послухай же нинi мiй задум:
В мiсто сiдонське син царський iтиме тепер, його милий
Батько зове туди, серця мойого турботу й дари вiн
Всi понесе туди, з моря вцiлiлi й зi згарища Троi.
680 Cном я присплю його й сонного десь на верхiв'ях Кiтери
Чи на вершинi Ідалiя в мiсцi священнiм сховаю,
Щоб не з'явився не в пору i пiдступiв цих не розкрив би.
Ти на одну лише нiч, i не бiльш, його вигляд наслiдуй,
Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.
685 Щоб, як Дiдона вiзьме тебе в радiснiй хвилi на лоно,
Як на царському бенкетi iй серце Лiей обезжурить,
Як обiймати i солодко стане тебе цiлувати,
Ти iй таемно влив жару у серце й отрути кохання».
Любоi матерi слову слухняний Амур вiдкладае
690 Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.
Сон на Асканiя тихий Венера зсилае тим часом
І, розiгрiвши на лонi, заносить в гаi iдалiйськi,
Там медоцвiтний майран м'якi постелив йому квiти,
В пахощi нiжнi сповив i прозорою вкрив його тiнню.
695 Матерi слову слухняний iшов Купiдон iз Ахатом,
Царськi дарунки з ним разом, радiючи, нiс вiн тiрiйцям.
Як увiйшов, посерединi вже на золоченiм ложi,
На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.
Батько ж Еней, а за ним i юнацтво троянське – до неi
700 Разом усi пiдiйшли i навколо на пурпур схилились.
Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають
Блага Церери i всiм рушники пiдносять вовнистi.
В домi було там служниць п'ять десяткiв – для всiх готувати
Довгi наiдкiв ряди й для пенатiв пiдтримувать ватру.
705 Інших же сотня дiвчат i хлопцiв-однолiткiв стiльки ж
Страви на стiл подавали й вино наливали у чари.
Через пороги веселi й тiрiйцiв не менше зiйшлося, —
Їх запросили на ложа узорнi. Дарами Енея
Дуже милуються всi. Іулом милуються вельми,
710 Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.
Плащ розглядають усi й покривало у жовтих акантах.
А фiнiкiйка нещасна, призначена вже на загибель,
Ще надивитися досить не може, горить в огляданнi,
Хлопцем, дарами розчулена дуже. Вiн же, Енея
715 Мiцно обнявши, на шиi повиснув i лиш заспокоiв
Мнимого батька гарячу любов, перейшов до царицi.
Та ж i очима, i серцем уся уже в ньому i нiжно
Тисне до лона; не знае Дiдона, який-то до неi
Бог пригорнувся, нещасноi. Вiн же усе пам'ятае,
720 Що ацiдальська матуся казала, й поволi береться
Пам'ять Сiхея затерти, й нове прищепити кохання,
В серце, погасле давно, забуте чуття повернути.
Щойно притих той бенкет, iз столiв почали прибирати,
Й ставить кратери великi, i вина вiнчати вiнками.
725 Гомiн пiшов по палатi, в просторих свiтлицях лунае,
З стелi злотистоi сяють вогнем уже лампи висячi,
Полум'я факелiв темряву ночi долае. Цариця
Каже подати важкий, з самоцвiтами, з золота келих
І наповняе вином. З того келиха Бел пив найперший,
730 Потiм i iншi за звичаем. Змовкли усi у господi.
Кажуть: «Юпiтере, ти встановив цi гостиннi закони, —
День цей хай буде щасливий тiрiйцям i з Троi прибулим;
Хай пам'ятають про нього i нашi потомки. Ласкавий,
Вакху, нам будь ти, веселощiв батьку, й ти, добра Юноно;
735 Ви ж у любовi, тiрiйцi, усе товариство вiтайте».
Мовила так, i плинну на стiл одливае пожертву,
Й вiнець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,
Передала iз припрошенням Бiтiю. Щиро той випив
Пiнне вино одним духом до дна золотого. По ньому
740 Іншi вельможi. На золотоструннiй кiфарi Іопас
Грав, кучерявий, пiсень, що в Атланта могутнього вивчивсь.[30 - Іопас грав… – Іопас оспiвуе виникнення свiту i життя на землi, подiбно як Орфей в «Аргонавтицi» Аполлонiя Родоського.]
Оповiдав вiн про мiсяця змiни i тьмарення сонця,
Звiдки i люди, й тварини, i зливи, i полум'я звiдки.
Звiдки Арктур, i сльотливi Гiади, й Трiони подвiйнi;
745 Оповiдав, чому сонце так взимку спiшить в океанi
