І переможнi данайцi. Усюди розпука жахлива;
Всюди лиш жах один, образи смертi встають незлiченнi.
370 Перший з данайцiв попав Андрогей нам негадано
в руки Разом з загоном великим; вважав нас за дружнi фаланги
Вiн, не впiзнавши, й таким озиваеться приязним словом:
«Гей же, мужi, поспiшайте, чого це ви так забарились?
Іншi Пергам, що в пожарi горить, по шматочку розносять,
375 Ви ж тiльки зараз у бiй вирушаете з суден високих?»
Мовивши це i вiдповiдь мавши якусь невиразну,
Врештi таки зрозумiв, що у вир ворогiв вiн потрапив.
Весь охолонув i, скрикнувши, миттю назад вiн одскочив.
Так, наче десь у колючих кущах несподiвано ступить
380 Хтось на гадюку i раптом, злякавшись, тiкае вiд неi,
Люто-бо шию свою пiдняла вона темно-зелену, —
Глянувши, так затремтiв Андрогей i почав утiкати.
Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаем.
І незнайомих з мiсцевiстю й лютим охоплених жахом
385 Стелимо трупом, i спершу сприяе роботi цiй доля.
Успiхом цим запалившись, Кореб до своiх покликае:
«Друзi, де доля й ранiш нам дорогу рятунку вказала
Й де нам прихильнiсть являе, туди ми за нею ходiмо:
Нумо, щити замiняймо й данайськi вiзьмiмо вiдзнаки;
390 Пiдступ чи мужнiсть це буде, хто стане питать, коли
йдеться Про ворогiв? Самi зброю дадуть». Так сказав i гривастий
Із Андрогея шолом надiвае, i щит, що мав пишний
Герб, вiн бере собi, меч вiн аргiвський до боку чiпляе.
Те саме роблять Рiпей i Дiмант, i за ним уся молодь
395 Радо, i кожний з них зброiться в свiжу добичу.
Йдемо всi, Межи данайцiв вмiшавшись, та бог не пiшов наш за нами.
Темноi ночi цiеi, у сiчi зустрiвшись, багато
Билися ми, багато ахейцiв послали до Орка.
До кораблiв своiх, до узбережжя однi з них тiкають,
400 Іншi, в ганебнiм перестраху, знов у те черево кiнське
Лiзуть i криються там, у знайомiй уже iм утробi.
Гей, нi на що проти волi богiв нам не слiд сподiватись.
Ось витягають Кассандру, Прiамову доньку, з святого
Храму Мiнерви; розпатланi коси у неi, до неба
405 Марно пiдводить палаючi очi; пiдняти лиш очi
Може вона, бо руки iй нiжнi в окови закуто.
В лютому шалi Кореб не мiг цього знести i кинувсь
В саму середину тоi фаланги, собi на загибель.
Всi ми за ним поспiшаем i в збиту вриваемось сiчу.
410 Вперше тодi iз покрiвлi святинь наших сипнулись
Густо удари на нас, i зчинилась рiзня нещаслива.
Виглядом зброi i грецьких шоломiв вони обманулись.
З криком гучним i данайцi тодi, озлобившись за втрату
Дiвчини, в наступ пiшли, Аякс помiж ними завзятий,
415 З ним два Атрiди i слiдом усе долопiйське iх вiйсько.
Так противiйнi ударять на себе вiтри, як зiрветься
Буря, i Нот, i Зефiр, а зi сходу як злине на конях
Евр i лiси заскриплять, скаженiе Нерей iз тризубцем,[40 - Морський бог Нерей, як i Нептун, мае в руках тризубець – символ влади над морем.]
Аж у найглибших безоднях морськii запiняться хвилi.
420 Навiть i тi, що у темрявi ночi ми iх розiгнали
Хитро й по цiлому мiсту розвiяли iх, надбiгають.
Першi вони i щити пiзнають, i пiдмiнену зброю;
Зраджуе в мовi рiзниця;[41 - Греки, якi повернулись пiсля втечi, дiзнаються про обман за рiзницею в мовi.] пропало все, – в них перевага.
Перший Кореб вiд руки Пенелея при вiвтарi самiм
425 Збройногрiзноi богинi упав i Рiпей, з-помiж тевкрiв
Найсправедливiший, був-бо вiн правди найбiльший
поборник (Але судилось не те йому); впали Гiмант i Гiпанiс,
Їх своi рiднi убили. Й тебе вiд загину не встигла,
Панте, побожнiсть велика твоя врятувати, нi навiть
430 Cвiтлий вiнець Аполлона. Ти, попеле Троi й останнiй
Пломiнь життя моiх рiдних, ви свiдками будьте, що в вашiй
Хвилi останнiй я стрiл i пригод не злякався данайських;
І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже
Доля таке присудила. Тодi завертаемо звiдти
435 Я, i Іфiт, i Пелiй зi мною (Іфiт iз них старший
Вiком, Улiссом був ранений Пелiй), до дому Прiама
Разом прямуемо, звiдти-бо чуемо крики. Тут щойно
Бiй розгорiвся великий, неначе б нiде не було вже
Іншого бою й нiхто вже й не гинув у цiлому мiстi;
440 Ciчу завзяту побачили ми, як оселi данайцi
Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитiв, облягають[42 - Бойовий прийом римських легiонерiв: римськi солдати тримали над головою щити так, що краi iх заходили один за один i могли захистити вiд будь-якоi зброi.]
В дверях пороги, до стiн приставляють драбини i лiзуть
Аж на одвiрки щаблями, лiвицею щит наставляють
Як охорону вiд списiв, правицею ж кроков сягають.
445 З другого боку дарданцi зривають i вежi, й покрiвлi
Цiлi з домiв, як побачать, що все вже пропало, щоб ними
Аж до хвилини останньоi замiсть знаряддя боротись;
Сволоки, золотом кованi, предкiв стариннi прикраси,
Тягнуть зi стелi, а iншi, кинджали загостренi взявши,
450 Всi обсадили пороги й iх строем тiсним захищали.
Дух свiй пiднiсши, йдемо в оборону ми царського дому,
Помiч героям нести i додать переможеним сили.
Дверi були потайнi, i пороги, i хiд для домашнiх Межи
Прiама палатами, скритi одвiрки в затиллi.
455 Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,
Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб вiдвiдать
Свекрiв i Астiанакта, синочка, до дiда водити.
Лiзу туди аж на верх я покрiвлi найвищоi, звiдки
Кидали списи рукопаш тевкри нещаснi даремно.
460 Cкраю там башта стояла, що гребнем вершини своеi
Аж до зiрок пiднiмалась, i з неi на Трою дивитись
Звикли вони, на флот i на табiр данайський. Їi-то
Ми доокола залiзом пiдважуем, там, де в найвищiм
