«Є на землi ще десь мiсце, Ахате, чи е десь краiна,
460 Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш,
Прiам ось, Слава i тут також мае свою, iй належну заслугу;
Вмiють тут плакать над горем, бiдою журитись людською.
Геть увесь страх, бо ця слава i нам iще стане в пригодi».
Так промовляе й безплiднi малюнки тi оком голубить,
465 Тяжко зiтхае й сльозами рясними вмивае обличчя.
Бачить тут, як у боях колись там, пiд Пергамом, бувало;
Там он, бач, греки тiкають, а молодь троянська жене iх;
Там – своiм повозом гонить фрiгiйцiв Ахiлл шоломистий.
Ось недалеко i Резовi шатра пiд бiлим брезентом
470 Вiн розпiзнав i заплакав. Тi шатра жахливо спустошив
Кровi жадливий Тiдiд, проникши до них, коли першим
Сном всi заснули; ввiв коней вогнистих вiн в табiр ранiше,
Нiж напились вони з Ксанту й скубнули троянськоi пашi.
В другому мiсцi було, як Троiл утiкае, як кинув
475 Зброю, сердешний хлопчина, – боець, що Ахiлловi рiвний!
Конi тiкать почали, а вiн навзнаки на порожнiм
Повозi й вiжки тримае. На шию опало волосся
Й пил замiтае, i землю скородить оберненим списом.
А одночасно троянськi жiнки йдуть до храму Паллади,
480 Їм неприхильноi, й одiж несуть; в них розплетенi коси,
Сум на обличчях, покора, й долонями б'ють себе в груди;
Та вiдвернулась богиня i очi спустила додолу.
Гектора тричi довкола iлiйського муру волочить,
Тiло бездушне Ахiлл продае там, на золото важить.
485 Тут вже риданням гiрким заридав вiн iз самого серця,
Зброю побачивши всю, i повiз, i другове тiло.
Бачить Прiама, як руки беззбройнi в благаннi ламае.
Мiж старшиною ахейцiв себе вiн пiзнав пiсля того,
Й сходи бiйцiв, i чорного Мемнона вiйсько. А далi
490 Пентесiлея приводить ряди амазонок; мов мiсяць
Їхнi щити; вона в шалi, завзяттям мiж тисяч палае,
Золототканою груди вiдкритi вона пiдв'язала
Пов'яззю, – дiва, а битись готова з мужами нарiвнi.
Все це здавалось Енею дарданському подиву гiдним,
495 Аж занiмiв вiн, у мiсце одно своi втупивши очi.
Входить до храму цариця краси неземноi Дiдона:
Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.
Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхiв'ях
Кiнту Дiана виводить танки, а за нею юрбою
500 Линуть вiдцiль i вiдтiль ореади, вона ж через плечi
Свiй сагайдак перекине, йдучи, i поставою юних
Всiх перевищить богинь, аж Латонi безмовною млостю
Серце вмлiвае. Так виглядала й Дiдона, так само
Весело серед юрби виступала, – над царством майбутнiм
505 Працю сама доглядала. Сiла у храмi[24 - Вергiлiй переносить на карфагенськi стосунки римський звичай вести засiдання сенату в храмах богiв.] по тому,
Коло дверей, на високiм престолi, опершись, довкола ж
Варта у зброi. Судила, закони давала, дiлила
Нарiвно працi тягар або жереб велiла тягнути.
Друзiв тут раптом бачить Еней, що в великiй надходять
510 Гурмi: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й iнших.
Бачить вiн тевкрiв, що вихор розвiяв iх чорний по морю
І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
Аж остовпiв вiн i сам, i Ахат з ним зi страху i втiхи;
Дуже хотiлось iм руки з'еднати, але невiдомi
515 Речi гнiтили iм страхом серця. Отож непомiтно,
В хмару велику повитi, розвiдати вийшли, яка ж бо
Доля спiткала мужiв, де iх флот, при якiм узбережжi,
Що iх сюди привело; бо з усiх кораблiв наближались
Вибранi, й ласки благали, й до храму iшли гомiнливо.
520 А як вони, увiйшовши, змогли говорить особисто,
Ілiоней, найстарiший, спокiйно почав промовляти:
«О володарко, якiй дав Юпiтер нове збудувати
Мiсто й дав силу по правдi народами гордими править, —
Просим тебе, нещасливi троянцi, розiгнанi вiтром
525 В хланях морських, вiдверни ти од суден цих полум'я згубне,
Люд пощади наш побожний i зглянься на нашу недолю.
Ми не прийшли нi залiзами нищить лiвiйських пенатiв,
Нi грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
Зовсiм ми iншоi вдачi, пихи у побитих немае.
530 Є десь краiна далека, Гесперiя зветься у грекiв,
Давня краiна, родючiстю й зброею сильна й могутня.
Жив енотрiйський там люд, а нинi Італii назву,
Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тiй краiнi.
Ми туди iхали. – [25 - Неповний вiрш. Таких в «Енеiдi» – 58.]
535 Та Орiон хмаровiйний неждано, здiймаючи хвилi,
Нас на мiлини закинув безвихiднi, австрам нестримним
Дав на поталу, по хвилях бурхливих i скелях розвiяв
Непрохiдних. Лише жменька мала нас дiсталася якось
Вашого берега. Що за народ тут тепер проживае?
540 Що за краiна така, що варварськi звичаi терпить?
Нас не пускають на берег пiщаний, за зброю беруться,
Вийти на землю боронять. Як люди й iх сила не мають
Шани у вас, пом'янiть хоч богiв, якi правду й неправду
Знають. Еней був наш цар; не було в нас правiшого мужа,
545 Нi побожнiшого й вищого в вiйнах i в справi вiйськовiй.
Доля якщо зберегла того мужа, й повiтрям надземним
Дихае вiн, i темiнь жорстока його не покрила, – Страху нема в нас.
Не будеш i ти нарiкати, що перша
Руку ти нам подала. Бо ще в Сiкулiйськiй краiнi
550 Вiйсько, й мiста, i славетний Ацест е троянськоi кровi.
Хай нам дозволено буде вiтрами пошкоджений флот наш
Витягнуть, в лiсi колод нарубати i витесать весла,
Щоб, як вiднайдемо тiльки царя й товариство, могли ми
Їхать в Італiю радо й шукати латинського царства.
