555 А як рятунок пропав, i ти, батечку тевкрiв найкращий,[26 - Батечко тевкрiв – Еней, проводир троянцiв.]
В морi лiвiйськiм втопився, й нема для Іула надii,
Хай хоч принаймнi на води Сiканii вернемось знову
Ми, до Ацеста-царя, i увiйдем в готовi оселi,
Звiдки прийшли ми». Ілiоней так сказав, а дарданцi
560 Всi це схвалили.
Коротко в вiдповiдь мовить Дiдона, чоло похиливши:
«Виженiть, тевкри, страх iз сердець i турботи забудьте!
Долi тягар i недавнiсть держави примушують владно
Так учиняти i скрiзь стерегти широчезнi кордони.
565 Роду Енея людей хто не знае чи города Троi?
Хто не чував про хоробрих мужiв, про пожежу военну?
Серце пунiйське не з каменю справдi, i, не вiдцуравшись
Мiста тiрiйського, сонце ясних запряга своiх коней.
Схочете, може, в Гесперiю iхать, краiну велику,
570 Там, де Сатурновi ниви, чи в Ерiкса край, до Ацеста,
Володаря, – сприятиму вам я, дам помiч потрiбну.
Разом зi мною ви схочете, може, в цiм краi осiсти, —
Город вiддам я, який закладаю; свiй флот витягайте:
Будь то чи тевкр, чи тiрiець – менi це однаково буде.
575 Хай би й Еней-володар, тим же самим привiяний Нотом,
В край наш прибув. По всiх узбережжях i межах лiвiйських
Певних людей я пошлю перевiрить, чи, кинений морем,
Не заблудивсь вiн в лiсах, чи, може, в мiстах десь блукае».
Цими словами зворушенi батько Еней iз Ахатом
580 Мужнiм вже довго iз темряви вийти всiм серцем бажали.
Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богинi,
Думка яка у твоiй головi виникае? Ти ж бачиш,
Всi врятувались: i флот, i супутники нашi. Немае
Лиш одного, та самi те ми бачили, як вiн в глибокi
585 Хвилi пiрнув; все iнше iз сказаним матiр'ю згiдне».
Ледве вiн мовив це слово, як мряка, що iх сповивала,
Раптом розвiялась, свiтло прозоре навкруг розлилося.
Став тут Еней, засiяв серед ясностi сонця, на бога
Вродою й постаттю схожий; бо синовi мати подбала
590 Кучерi буйнi та юностi блиск дарувати пурпурний,
Радiсть в очах i вогонь запалила. Так костi слоновiй
Руки митця ще краси додають або золотом жовтим
Срiбло чи мармур пароський[27 - Мармур iз острова Пароса вважався найкращим.] оздоблюють. Тут до царицi
Раптом звернувся для всiх несподiвано вiн i промовив:
595 «Ось я, – про мене тут мова, – троянський Еней, я з лiвiйських
Хвиль врятувавсь. О едина, що Троi нещастя безмежнi
Серце тобi зворушили; данайцями ще не добитi,
На суходолi й на морi усяких пригод ми зазнали,
Всього позбавленi ми, – i ти нас приймаеш у мiсто,
600 В дiм свiй. Нi ми, нi з дарданцiв нiхто, що по свiту широкiм
Бродять, усюди розсiянi, гiдноi дяки, Дiдоно,
Скласти не в силi тобi. Хай богове, – як е ще боги десь,
Що про побожних ще дбають, як е якась правда на свiтi,
В серцi сумлiння якесь як ще е десь, – тобi хай вiдплатять
605 Гiдно. Яке це полiття щасливе тебе дарувало
Свiтовi? Що за батьки таку гожу тебе породили?
Доки ще рiки у море вливатися будуть, на гори
Тiнi лягатимуть, зорянi пастиме небо отари, —
Честь твоя й слава назавжди лишиться й iм'я твое вiчно
610 Житиме, хоч би й який мене край не покликав». З цим словом
Ілiонею правицю простяг вiн, а лiву Сергесту,
Потiм i iншим – Клоантовi мужньому й мужньому Гiю.
Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,
В вiдповiдь так сiдонська Дiдона йому говорила:
615 «Сину богинi, яка це бiда по злигоднях на тебе
Так напосiлась? І що це за сила на берег безмежний
Пхнула тебе? Чи не той ти Еней, що його породила
Мати Венера Анхiсу дарданському в краi фрiгiйськiм,
Де Сiмоент протiкае? Я тямлю, як Тевкра прогнали
620 З рiдного краю, а вiн до Сiдона прибув i нового
Царства шукав з допомогою Бела. Бел же, мiй батько,
Кiпр зруйнував плодоносний i взяв пiд свою його владу.
З того-бо часу почавши, я знаю вже справи троянськi,
Знаю й iм'я твое я, i царiв пеласгiйських я знаю.
625 Навiть i в ворога тевкрiв iм'я похвалами повите,
Й корiнь виводить вiн свiй iз старого тевкрiйського роду.
Отже, рушайте, молодцi, i в нашу оселю заходьте.
Гнала й мене також доля подiбна й по всяких пригодах
Врештi притулок надать менi в цiй побажала краiнi:
630 Горя сама я зазнала, тож вмiю в бiдi помагати».
Так промовляе, i в царськi палати заводить Енея,
І оголошуе разом у храмах богам вшанування.
Та одночасно також не забула послати на берег
Товаришам його двадцять волiв, сто щетинястих вепрiв,
635 Сотню ягнят iз жирними iх матерями – дарунок
В день цей веселий. —
Враз тодi з царською величчю всю починають оселю
Приготовляти, лаштують бенкет усерединi дому,
Гарно мережанi, пурпуром вишитi скатертi стелять,
640 Повно срiбла на столах, у рiзьбi золотiй мальовничо
Подвиги предкiв хоробрих зображенi рядом предовгим,
Вчиненi ними од самих початкiв старезного роду.
Тут же Еней (бо батькiвське серце спокою не мае)
Вислав швидкого Ахата до суден, щоб той повiдомив
645 Сина Асканiя, що тут зайшло, i привiв його в мiсто;
(Син-бо Асканiй не сходив iз серця люб'язного батька).
Крiм того, дати дарунки велить, якi вирвав з руiни
Троi, – плащ золотом шитий (були й вiзерунки на ньому),
Теж i намiтку, гаптовану краем в узори аканту,
