Чiпка стояв у порога, мовчав.
– То тобi Порох просьбу писав? – не дивлячись в вiчi, спитав знову секретар, нахилившись над дiлом i щось черконувши пером.
– Порох.
Мовчанка. Чiпцi аж важко стало…
– А що дав?
– Нiчого не дав.
Секретар неймовiрно глянув на Чiпку.
– Знаеш що?… – почав вiн i запнувся. – Як п’ятдесят рублiв, то й дiло можна поправити…
– Х-хе!.. – хекнув Чiпка, не то усмiхаючись, не то дивуючись.
– Чого ти хекаеш?
Чiпка мовчав.
– А де ж та правда, коли так?! – уголос подумав вiн.
Секретар змiряв його з голови до нiг своiм мишачим поглядом, котрий, здавалось, казав: «Ой, який же ти молодий та зелений!»
Чiпка глянув на секретаря: очима вони стрiлись. Мишачий погляд не видержав палкого та гострого – i в одну мить перебiг на дiло.
Знову мовчанка.
– Ну, чого ж ти стоiш?… І мене не держи, й себе…
– Рука б менi одсохла от по сю!.. – скрикнув Чiпка, показуючи на лiкоть правоi руки, – та й повернув з хати, не доказавши.
– Ов-ва!!. – гукнув секретар услiд йому. – Гарячий який… Гляди лиш, щоб не опiкся! – докiнчив вiн, iдучи за Чiпкою.
Судовики спершу витрiщились на секретаря; потiм провели очi на Чiпку.
Чiпка гордо й швидко йшов через хату. Вiн бачив, як усмiхались судовики, переглядаючись мiж собою й показуючи очима на секретаря.
– Сутяжище! – бовкнув Чiпка вголос, вийшовши надвiр. Кров прилила йому в голову; серце затiпалось; на виду зблiд, а очi свiтили, як у вовка. Люди, глядя на його, розступалися; давали йому дорогу… Вiн потяг напрямки до Пороха.
– А що? – зустрiв його Порох.
Чiпка ще хижiше засвiтив очима.
– Проклятий!.. каторжний!.. недаром його в три погибелi скрутило…
– Як саме?
– Хоче п’ятдесят карбованцiв… За мою землю п’ятдесят карбованцiв!!. Хе-хе!!! І кари на вас немае.
– Отак воно завжди. Ти думаеш, як воно робиться?… – пiдогрiвае Порох. – Не пiдмажеш – не поiдеш… Суха ложка рот дере… ка-хи!.. ка-хи!.. Бач, як дере в горлi… Хоч би промочити…
– А горiлка е? – якось понуро спитав Чiпка.
– Кий бiс, хоч би капелька… порожня пляшка… Бач! – І Порох показав над вiкном порожню пляшку.
Чiпка мовчки витяг з кишенi карбованця, кинув на стiл, а сам заходив з кутка в куток по хатi – хмурий, як нiч, нiмий, як домовина.
Порох обома руками схопив карбованця – та шморг з хати! Незабаром вернувся з веселим поглядом i веселою усмiшкою на виду, а в руках – з повною пляшкою, солоною рибою-талавиркою й невеличкою паляницею…
– Не журись! – сказав вiн Чiпцi. – Повна пляшка… Вип’емо! – пiдсолодивши голос i на Чiпку глядячи, каже вiн. – Добре, що чортяка винiс кудись Гальку… Вип’емо! га?…
Чiпка мовчав.
– Будьте здоровi! – обернувся до його Порох i перехилив у рот чарку горiлки.
– На здоров’я…
– А нашим ворогам на пропасть! – додав Порох, пiдносячи Чiпцi повну чарку.
Чiпка випив i собi.
– Що, посолодшало?
– Кий бiс!
– Випий ще – посолодшае…
Пiдносить Чiпцi чарку… Той простяг був уже руку, щоб узяти, – та Порох вилив собi чарку в рот.
– А що, правда, гiрко?! – сказав вiн, жартуючи. – Ну, на, на – пiдсолоди…
Чiпка випив i другу чарку… Посоловiло в вiччю; вдарило в голову… Вiн заходив по хатi; розпустив язик, дав волю серцю, став батькувати, лаятись… Порох, заiдаючи талавиркою, пiдогрiвав словами…
Випили ще, ще… Очi в Чiпки налилися кров’ю, в чоловiчках засвiтили огнi… Коло серця – немае нi мiри, нi ваги тому, що там дiеться!.. Горiлка змiшалася з страшною злiстю – i запалила серце… Аж знемiгся Чiпка. Сiв на тринiжку коло столу, схилив на руку голову – заснув…
Порох ще довго солонцював талавиркою, обсмоктував кожну кiсточку, кожен шматочок; та випивав по повнiй… аж поки не стало нi риби, нi паляницi, а горiлка – тiльки на денцi… Тодi вiн устав, заховав у грубу пляшку, на прощання, нахильцi випивши й останню горiлку – i став ходити по хатi… Довго вiн ходив коло Чiпки, прихилявся, прислухався, торкав його, будив… Чiпка спить. Тодi Порох тихенько просунув руку до Чiпки в кишеню, витяг кисет з тютюном та грiшми i, радiючи, мерщiй вибiг навспинячках з хати…
Чiпка проспав до обiдньоi пори. Прокинувся, пiдвiвся… У головi – дурман, у грудях – згага… Давай вiн пригадувати… Перше всього спала йому на думку зiгнута в три погибелi постать Чижика – гнучка, холодна, як гадюка… Чiпка махнув рукою, найшов шапку, надiв на голову i вийшов з хати. Надворi ходив з люлькою в зубах п’яненький Порох i всмiхався.
– Прощайте!
– Куди?
– Додому.
– Щасливо…
