Назад гадюку в серцi люту
Та трошки в пляшечцi отрути.
Не iла три днi й не пила,
Вернувшись з прощi. І три ночi
Не спала; впали карi очi,
Засохли губи; i вночi
Щось, ходя, шепче, смiючись.
Аж тиждень так собi нудила,
А потiм трути розвела
І генерала напоiла
Та й спать, упоравшись, лягла.
«Тепер старого поховаю,
А молодого привiтаю,
Та й буду жить собi та жить,
Петруся-серденько любить», —
Подумала чи то сказала.
Хотiла спать, але не спала.
І ждала свiту, i дожить
До свiту божого боялась.
І задзвонили вранцi-рано
По генераловiй душi;
Заговорили щось погане,
До генерала iдучи
Прощатись, люде. Аж гуде,
З усiх усюд народу йде,
Та щось шепочуть про отруту
І судових неначе ждуть,
І разом стихли на минуту.
Приiхали; ножi беруть,
І генерала розчиняють,
І яд находять в животi.
Громада глухо присягае.
Заприсягла. Питае суд:
«Тепер скажiте, християни,
Хто отруiв його?» Гудуть,
Мов стиха дзвони. «Панi! Панi!» —
Громада зично загула.
Тойдi на ганок вихожае
І до громади промовляе
Петрусь. І каже: «Я зробив,
Я генерала отруiв,
А ви не знаете нiчого!» —
Взяли Петруся молодого
Та в город в путах одвезли.
Його недовго мордували
В тюрмi, в судi, а в добрий час
В кайдани добре закували,
Переголили про запас;
Перехрестивсь, отак убраний,
І поволiк Петрусь кайдани
Аж у Сибiр…
[Перша половина 1850,
Оренбург]
* * *
Менi здаеться, я не знаю,
А люде справдi не вмирають,
А перелiзе ще живе
В свиню абощо, та й живе,
Купаеться собi в калюжi,
Мов перш купалося в грiхах.
І справдi так. Менi байдуже
За простих сiрих сiромах,
Вони i господом забутi.
Так що ж менi тут грiти-дути!
А де отi?? Невже в сажах
Годуе хам собi на сало?
А може, й так? Добра чимало
Вони творили на землi,
Рiками сльози розлили,
А кров морями. Люде знають,
Кого годують, доглядають.
І що ж ви скажете: за славу
Лили вони моря кровавi
Або за себе? Нi, за нас!
За нас, сердешних, мир палили!
Поки iх в саж не засадили.
Якби не те, то, певне, б пас
Свинар в толоцi. Клятi! клятi!
Де ж слава ваша?? На словах!
Де ваше золото, палати?
Де власть великая? В склепах,
В склепах, поваплених ката[ми],
Такими ж самими, як ви
Жили ви лютими звiрми,
А в свинi перейшли!..
Де ж ти?
Великомучениче святий?
Пророче божий? Ти меж нами,
Ти, присносущий, всюди з нами
Витаеш ангелом святим.
Ти, любий друже, заговориш
Тихенько-тихо… про любов
Про безталанную, про горе,
Або про Бога, та про море,
