Сама аж нiби мо[ло]дiе,
І генерал собi радiе,
Що дiло, бачите, святе
Удвох таки вони зробили.
Петра на волю одпустили,
Зимою в Киiв одвезли,
І там у школу оддали,
І там чимало поповчили.
Вернувся з Киева Петрусь
Уже Петром i паничем,
І кучерi аж по плече,
І висипався чорний ус,
І ще… Та се ще не втече,
Розкажем iнодi колись
Про те, що снилося Петровi.
А генеральшi чорнобровiй
Що тепер снилося? то ми
Оце й розкажемо.
Перед iконою Пречистоi
Горить лампада уночi.
Поклони тяжкii б’ючи,
Ридала, билася… нечистую
Огненную сльозу лила.
Вона благала Пресвятую,
Щоб та ii… щоб та спасла,
Щоб одурiть iй не дала
Пренепорочная! І всуе.
Молитва iй не помогла.
Вона, сердешна, одурiла,
Вона, небога, полюбила
Свого Петруся. Тяжко iй!
Душi негрiшнiй, молодiй!
Та що ж робить? Нестало сили,
Сердега разом одурiла.
Та й як його однiй святii
Прожити лiта молодii?
Вони ж не вернуться! Як хоч,
А лихо, кажуть, перескоч,
А то задавить. Генеральша
Не перескочила, бо iй
Хотiлось жити, молодiй!
Хотiлося б… Густенька каша,
Та каша, бачте, та не наша,
А наш несолений кулiш —
Як знаеш, так його i iж.
«Петрусю! Друже мiй единий!
Мое ти серце! мiй ти сину!
Рятуй мене, рятуй! рятуй!
О Матер Божая! розкуй
Мою ти душу!» – І ридала,
І батька й матiр проклинала,
І все на свiтi. А Петрусь,
Їi единая дитина,
Гуляв собi пренеповинний
В саду та арiю якусь
Мугикав стиха. Бiльш нiчого
Петрусь не бачив. А небога
Сама не знае, що робить.
І що iй дiяти з собою?
Або сховатись пiд водою,
Або, принаменi, розбить
О стiну голову…
«Поiду в Киiв, помолюся.
Молитва, може, прожене
Диявола… О! мiй Петрусю!
Молитва не спасе мене,
Я у Днiпровi утоплюся!»
Молiте Господа, дiвчата,
Молiте Господа, щоб мати
І вас отак не завдала
За генерала, за палати
І вас отак не продала.
Любiтесь, дiточки, весною.
На свiтi е кого любить
І без користi. Молодою,
Пренепорочною, святою
В малiй хатинi буде жить
Любов та чистая. І буде
Святий покой ваш стерегти
І в домовинi. Що ж то буде
З превосходительною? Що ти
Тепер робитимеш з собою,
З своею божою красою?
Хто стерегтиме твiй покой,
Украдений твоiм Петрусем?
Хiба архiстратиг? Та й той
Не встереже тепер. Боюся,
І вимовить боюсь тепер
Твое грядущее…
У Киiв iздила, молилась,
Аж у Почаевi була.
Чудовная не помогла,
Не помогла святая сила.
А ти аж плакала, молилась —
Та й занехаяла. Везла
