[Перша половина 1850,
Оренбург]
Петрусь
(Поема)
Були на хуторi пани,
І пан, i панi неба[га]тi.
І дочечка у iх росла,
Уже чимала пiднялась.
І генерал ii посватав,
Бо страх хорошая була,
А генерал був страх багатий.
От i талан Господь послав
На вбогий хутiр, ублагали
Царя небесного! Взяли
Їi гарненько одягли
Та у недiлю й повiнчали,
І генеральшею назвали,
І цугом в Киiв повезли.
Було на хуторi погане
Мале байстря, свиней пасло,
Петрусем звалось; на придане
Воно за панною пiшло
У генеральськее село
Свиней же пасти, безталанне.
За балом бал у генерала,
За генеральшею чимала
Орда панiв i паничiв,
І генеральша уночi
Тихенько плакать собi стала.
«Занапастила мене мати.
Зов’яне марне у палатах
Краса i молодость моя».
«Ти, душко, плачеш?» – «Хто се, я?
Нi, я не плачу…» – «Знаеш, Маню,
У городi тепер армяни,
Купи собi, мамуню, шаль».
«Менi не треба тii шалi».
«Не завдавай же серцю жалю!
Купи, голубко! Не печаль
Мого ти серця! А весною
В Париж поiдемо з тобою,
Або поiдемо в село,
Як схочеш, серце».
Тихо, тихо
Зима минала, кралось лихо
Та в самiм серцi й уляглось
У генеральшi молодоi.
Поiхали в село весною,
В селi банкети загули,
А генеральша плаче, плаче,
А генерал того не бачить,
А всi вже бачили в селi.
З нудьги iз двору погуляти
Якось, задумавшись, пiшла,
Та аж за царину зайшла
Та й бачить, що пасе ягнята
Мале хлоп’яточко в стернi.
«О горе, горенько менi!
Що я робитиму на свiтi?
Се ти, Петрусю?» – «Ажеж я».
«Ходiм до мене, будем жити,
Як там на хуторi колись
Жили, жили». – Та й похилилась,
Очей не зводячи, дивилась
На Петруся?. Одним-одна
І виростала, й дiвувала,
І за старого генерала
Занапастили, продали!
І вкупi грошi пропили…
І тяжко, тяжко заридала.
«Ходiмо, серце, погулять!
Ходiм, Петрусю, в сад, в палати».
«А хто ж тут буде доглядать,
Хто попасе моi ягнята?»
«Нехай хто хоче!» – Й повела
Його в палати. А в палатах
Причепурила, одягла,
А потiм в школу оддала,
І любо iй. Нехай радiе,
Поки надiя серце грiе,
Поки росте з того зерна
Або кукiль, або пшениця.
Бо ми не знаем, що твориться
У його там. А вiн хоч зна,
Та нам не скаже. Якби знала
Матуся горенько твое,
Чи оддала б за генерала
Дитя единее свое?
Не оддала б… А втiм, не знаю…
Бо всякi матерi бувають.
Минають днi собi поволi,
Петрусь до школи та iз школи
З книжками ходить та росте.
