[Перша половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
Готово! Парус розпустили,
Посунули по синiй хвилi
Помеж кугою в С[ир]д[ар’ю]
Байдару та баркас чималий.
Прощай, убогий Кос-Арале.
Нудьгу заклятую мою
Ти розважав-таки два лiта.
Спасибi, друже; похвались,
Що люде i тебе знайшли
І знали, що з тебе зробити.
Прощай же, друже! Нi хвали,
Анi ганьби я не сплiтаю
Твоiй пустинi; в iншiм кр[аю],
Не знаю, може, й нагадаю
Нудьгу колишнюю колись!
[Друга половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
Ми восени таки похожi
Хоч капельку на образ Божий,
Звичайне, що не всi, а так,
Хоч деякi.
Крутий байрак,
Неначе циган чорний, голий,
В дiбровi вбитий або спить.
А по долинi, по роздоллi
Із степу перекотиполе
Рудим ягняточком бiжить
До рiчечки собi напитись.
А рiчечка його взяла
Та в Днiпр широкий понесла,
А Днiпр у море, на край свiта
Билину море покотило
Та й кинуло на чужинi.
І жаль тобi ii стане,
Малоi билини.
Пiдеш собi зажурившись
Гаем по долинi,
Гай шепоче, гнуться лози
В яру при дорозi,
Думи душу осiдають,
І капають сльози.
І хочеться сповiдатись,
Серце розповити,
І хочеться… Боже милий!
Як хочеться жити,
І любити твою правду,
І весь свiт обняти!
Благо тобi, друже-брате,
Як е в тебе хата.
Благо тобi, як у хатi
Є з ким розмовляти.
Хоч дитина немовляща,
І воно вгадае
Твоi думи веселii…
Сам Бог розмовляе
Непорочними устами.
А тобi, мiй одинокий,
Мiй друже единий,
Горе тобi на чужинi
Та на самотинi.
Хто з тобою заговорить,
Привiтае, гляне?..
Кругом тебе простяглася
Трупом бездиханним
Помарнiлая пустиня,
Кинутая Богом.
[Друга половина 1849,
Кос-Арал]
* * *
Лiчу в неволi днi i ночi
І лiк забуваю.
О Господи, як-то тяжко
Тii днi минають.
А лiта пливуть меж ними,
Пливуть собi стиха,
Забирають за собою
І добро i лихо!
Забирають, не вертають
Нiколи нiчого!
І не благай, бо пропаде
Молитва за Богом.
І четвертий рiк минае
Тихенько, поволi,
І четверту начинаю
