Книжечку в неволi
Мережати, – змережаю
Кров’ю та сльозами
Мое горе на чужинi,
Бо горе словами
Не розкажеться нiкому
Нiколи, нiколи,
Нiгде на свiтi! Нема слов
В далекiй неволi!
Немае слов, немае сльоз,
Немае нiчого.
Нема навiть кругом тебе
Великого Бога!
Нема на що подивитись,
З ким поговорити.
Жить не хочеться на свiтi,
А сам мусиш жити.
Мушу, мушу, а для чого?
Щоб не губить душу?
Не варт вона того жалю.
Ось для чого мушу
Жить на свiтi, волочити
В неволi кайдани!
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну…
Може, ще я подiлюся
Словами-сльозами
З дiбровами зеленими!
З темними лугами!
Бо немае в мене роду
На всiй Укра?нi,
Та все-таки не тi люде,
Що на цiй чужинi!
Гуляв би я понад Днiпром
По веселих селах
Та спiвав би своi думи,
Тихi, невеселi.
Дай дожити, подивитись,
О Боже мiй милий!
На лани? тii зеленi
І тii могили! А не даси, то донеси
На мою краiну
Моi сльози; бо я, Боже!
Я за неi гину!
Може, менi на чужинi
Лежать легше буде,
Як iнодi в Украiнi
Згадувати будуть!
Донеси ж, мiй Боже милий!
Або хоч надiю
Пошли в душу… бо нiчого,
Нiчого не вдiю
Убогою головою,
Бо серце холоне,
Як подумаю, що, може,
Мене похоронять
На чужинi, – i цi думи
Зо мною сховають!..
І мене на Украiнi
Нiхто не згадае!
А може, тихо за лiтами
Моi мережанi сльозами
І долетять коли-неб?дь
На Украiну… i падуть,
Неначе роси над землею,
На щире серце молодее
Сльозами тихо упадуть!
І покивае головою,
І буде плакати зо мною,
І може, Господи, мене
В своiй молитвi пом’яне!
Нехай як буде, так i буде.
Чи то плисти, чи то брести.
Хоч доведеться розп’ястись!
А я таки мережать буду
Тихенько бiлii листи.
[Перша половина 1850,
Оренбург]
* * *
Лiчу в неволi днi i ночi
І лiк забуваю:
О Господи, як-то тяжко
Тii днi минають.
А лiта пливуть за ними,
Пливуть собi стиха,
Забирають за собою
І добро i лихо.
Забирають, не вертають
Нiколи нiчого,
І не благай, бо пропаде
Молитва за Богом.
Каламутними болотами,
Меж бур’янами, за годами
Три года сумно протекли.
